Соціальна адаптація переселенців: враження від фокус-групи в Авангарді

В Авангардівській ТГ знайшли нині тимчасовий притулок більше 3 тисяч внутрішніх переселенців. Адаптація людей до життя в новій для них громаді залежить від їхніх потреб, планів, перспектив працевлаштування, а також від наявних можливостей громади.

Авангардівська селищна рада Одеського району Одеської області є партнером Одеського інституту соціальних технологій, який реалізує цей проєкт за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Одним із завдань проєкту «ВПО в територіальних громадах: алгоритм успішної інтеграції» є проведення аналізу різних аспектів адаптації переселенців методом фокус-групового дослідження.

В ході співбесіди з переселенцями Авангардівської громади команда проєкту з'ясовувала, як вони почуваються в новій для себе громаді, як швидко відбулася їх адаптація, чи вдалося знайти роботу і якою мірою вона їх влаштовує, як місцеві жителі відносяться до нових сусідів – ці і багато інших питань були в переліку опитувальника.

Зустріч з переселенцями організувала головний спеціаліст селищної ради Юлія Слободянюк, яка добре знає майже усіх. Відбулася відкрита, щира розмова, люди відверто ділилися почуттями, які зазвичай не відбиваються в кількісному огляді та звітах соціальних служб.

Керівник проєкту Андрій Крупник і менеджерка 

проєкту   Наталія Новак поділилися своїми

враженнями від проведеного в Авангарді дослідження.
Після початку війни багато людей у країні стали вимушеними переселенцями або взагалі емігрантами. Більшість із них ділиться жахливими спогадами про війну, власними пережитими негативними емоціями та пригніченим настроєм. На жаль, війна не обирає, у кого забрати життя, у кого відібрати близьких та лишити на самоті, у кого забрати будинок та інше майно.

Більшість людей, які лишилися без житла, почали шукати спосіб вижити та переїхали до рідних, близьких, родичів або знайомих. Така нелегка доля випала й Вікторії, яка вагітною покинула рідну Донеччину та переїхала до свекрухи в смт Авангард Одеської області. Спочатку Вікторію переконували рідні батьки чоловіка поїхати за кордон. Вона навіть обирала країни та до останнього моменту була налаштована досить рішуче, але серце обрало шлях лишитися на Батьківщині.

Вікторія довго розмірковувала та зрозуміла для

себе, що перебувати на Одещині доволі безпечно, лінія фронту далеко, рідні поруч та й до того ж вона мала незабаром народжувати малюка. Через пережиті негативні емоції пологи почалися набагато раніше, внаслідок чого синочок отримав певні проблеми зі здоров’ям та досить довго перебував у відділенні для новонароджених. Зараз Вікторія проживає з батьками чоловіка та виховує сина, проте мріє жити окремо. Є і певні проблеми з пошуком дитячого лікаря – педіатра, адже за здоров’ям синочка має бути надійний догляд.

Своїми спогадами про минуле життя поділилися й Ольга з Віктором, подружжя пенсіонерів, які переїхали з Куп’янського району Харківщини до доньки на Одещину та оселилися в Авангарді, в гуртожитку. Подружжя дуже вдячне небайдужим мешканцям та керівництву Авангардівської громади, які підтримують їх і грошима, і харчовими наборами.

Віктор бідкається, що повертатися нікуди. Внаслідок воєнних дій у їхньому селі не лишилося жодної хатинки, всі будівлі розбомблені, люди тривалий час проживали у підвалах та у льохах, харчувалися в основному консервацією, не було змоги морально та фізично привести себе до ладу, прийняти душ, жити своїм звичайним буденним життям.

Розуміючи, що попереду – важка зима, пара вирішила покинути розбомблене село та поїхати у пошуках кращої долі до рідних та знайомих. Складно було покинути й тварин, адже забирати їх було нікуди. То селяни їх просто відпустили в чисте поле, куди голодні коні та корови пішли у пошуках їжі.

Віктор розповів, що ховаючись від бомбардувань, впав у льосі та вдарився головою, до сих пір лишилася гематома. Олена поділилася своїм наболілим, що якби не донька, то взагалі не знали б, куди подітися: "кому потрібні двоє пенсіонерів, які не мають житла та звичайних буденних речей вжитку?". Інші країни для проживання родина навіть не розглядала.

Переселенці поділилися враженнями, що у проживанні у громаді їх майже все влаштовує. Добрі люди, гарно ставляться, усім допомагають, проте інколи попадаються деякі, що говорять: "Чому Ви сюди понаїхали, що, інших громад немає?". "І це ображає, адже ми покинули рідні домівки через біду. Ніхто не очікував, що прийде війна та ми на старості лишимося на вулиці" – каже Ольга. Проте вони намагаються змиритися з обставинами і не звертати уваги – до того ж всюди є різні люди: і хороші, і не дуже...

Наприкінці зустрічі розговорилося й подружжя 

з Миколаївської області. Катерина та Олексій
разом із сином Олександром прибули в Авангард, рятуючись від бомбардувань, зараз оселилися у знайомих, виховують сина та доньку знайомих – Ліку, адже батьки дівчинки зараз перебувають у лікарні. Батько Ліки військовий та отримав важке поранення, матір доглядає за батьком.

Олексій раніше працював далекобійником, але зараз, з початком війни всі фури стоять на базі, замовлень немає, та у Миколаєві доволі небезпечно. Катерина до декретної відпустки працювала майстром манікюру, проте зараз вже втратила всі здобуті навички – потрібно знову проходити навчання, адже майстри використовують вже нові технології. Та й немає, де подіти дітей, адже дитячі садочки поки що не працюють. А ще треба і знайомим допомогти.

Подружжя поділилося, що досить часто беруть участь у житті громади, зокрема в екологічних акціях: разом з іншими переселенцями прибирали доріжку від сміття, яка поєднує ТОВ «Епіцентр К» та ж/м «Сьоме небо». А ще разом із сином та іншими ВПО висаджували квіти в Авангарді. Проживанням у громаді повністю задоволені, відношення оточуючих гарне, всі намагаються підтримати та допомогти. Але думками тяжіють до повернення додому, адже дім є дім, – там усе рідне, знайоме, там пройшла значна частина життя, там лишилися знайомі, друзі, рідні, батьки – там будинок.

У фокус-групі також узяла участь представниця ГО «Вітрила дитинства» Тетяна. Ця організація працює на території Авангардівської громади і разом із селищною радою опікується питаннями переселенців: надає їм послуги соціального супроводу, допомагає юридично, часто волонтери лишаються з дітьми віком від трьох років, щоб батьки у цей час мали змогу вирішити свої питання.

Працівники селищної ради поділилися наболілим, що в громаді оформлено більше 3 тисяч ВПО, проте частина з них оформлені через додаток «Дія», тому їх контакти у соціальних службах відсутні, й не зрозуміло, якої допомоги потребують ці родини. Близько 1 900 переселенців оформили свої довідки у ЦНАПі селищної ради, деяких вдалося навіть працевлаштувати за фахом: лікарів – до місцевої амбулаторії, вчителів – до школи, але повністю всіх забезпечити роботою зараз змоги немає.

Селищна рада намагається забезпечити переселенців харчовими наборами, але в першу чергу допомогу отримують найбільш соціально уразливі категорії – особи з інвалідністю, одинокі матері, багатодітні родини, пенсіонери. Забезпечити усіх бажаючих житлом, також, на жаль, немає можливості, проте досить багатьох було влаштовано. Також надають допомогу одягом та іншими необхідними речами. До надання допомоги приєднуються небайдужі мешканці громади і представники місцевого бізнесу.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» у межах проєкту «ВПО в територіальних громадах: алгоритм успішної інтеграції». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».